Наскільки ринок праці України потребує вітчизняних професійних кваліфікацій?

Однією з найбільш важливих тем, які обговорювалися учасниками круглого столу, було забезпечення якості професійних кваліфікацій. Учасниками, зокрема, було підкреслено, що наразі законодавство України регулює два шляхи здобуття професійних кваліфікацій – шляхом здобуття як результату навчання у закладі освіти і шляхом підтвердження результатів навчання, здобутих поза сферою освіти.

Обидва шляхи сьогодні, м’яко кажучи, не досконалі.

Якщо до професійних кваліфікацій, здобутих в результаті навчання, роботодавці вже певним чином призвичаїлися і або довіряють диплому, або ні, але в цілому знають чого очікувати від майбутнього працівника (працівниці), то із кваліфікаціями, які з’являються в результаті підтвердження результатів навчання у кваліфікаційному центрі все не так просто. Попри єдину видиму перевагу другого способу – відносної швидкості процедури підтвердження кваліфікації – у роботодавців є певні застороги, оскільки ця система нова, не встигла себе зарекомендувати і довіри в роботодавців до таких сертифікатів небагато. А за умови формального, часто взагалі відсутнього, зовнішнього контролю за якістю процесів й інструментів оцінювання знань та вмінь кандидатів дуже легко підірвати довіру до документів системи підтвердження результатів неформального навчання (кваліфікаційних центрів).

На думку Родіона Колишка, «певним чином ситуацію може виправити закон, який матиме на меті комплексне регулювання Національної системи кваліфікацій, про що заявив Голова Національного агентства кваліфікацій Юрій Баланюк, і ми, безперечно, маємо зробити все можливе, щоб цим законом врегулювати всі чи якомога більше сьогоднішніх проблемних моментів функціонування НСК. Але питанню підвищення якості діяльності кваліфікаційних центрів, враховуючи сьогоднішні темпи їх створення, приділяти увагу необхідно вже прямо зараз, в межах чинного законодавства, що є цілком можливим».